СЕРГІЙ ПЕТРИКІВ

СЕРГІЙ ПЕТРИКІВ

02.03.1998-19.03.2023

Позивний "БІЛКА"

Молодший сержант - командир 3 відділення, 3 взводу, роти протитанкових керованих ракет, в/ч А-4007, 110-ї окремої механізованої бригади. 
Йому було всього 23 - він любив життя, мріяв, кохав, працював.  І тут прийшла війна - безжальна, кривава, загарбницька. Не вагаючись, Сергій вибрав любов до України, він обрав волю і свободу, та став на захист своєї землі і свого народу. 

Народився Сергій у с. Верхня Білка, що на Львівщині.  Зростав допитливим, позитивним і світлим хлопчиком. 

З 2004 року по 2015 рік навчався у Верхньобілківському ЗЗСО І-ІІІ ступенів. 
Любив гуманітарні предмети та не «дружив» з математикою. Після школи вступив у Львівське  міжрегіональне вище профучилище залізничного транспорту. Та за фахом не працював, а влаштувався у кафе. 
  
Сергій був дуже уважним і щирим до своєї сім'ї. Отримуючи заробітню плату він завжди старався потішити рідних смаколиками. 

Щоправда, у кафе надовго Сергій не затримався і поїхав з батьком на роботу в Естонію.

Повернувшись, Сергій довго без праці не був, знову поїхав в Польщу, тож своє 20-річчя зустрів там. Повернувшись з Польщі придбав автівку і дуже цим пишався, бо заробив на неї своєю працею.

З жовтня 2018 року до квітня 2020-го хлопець перебував на строковій службі. Згодом пішов працювати у майстерню з ремонту машин, тож коли йому запропонували займатися транспортними перевезеннями, з радістю погодився, бо дуже вже любив машини.

В Сергія було дуже багато друзів, він любив риболовлю, автівки, хорошу музику, займався спортом. Батьки виховували його в дусі патріотизму, чесності та справедливості. Тож коли Сергій спитав у батьків, чи вони не проти, аби він зробив тату у вигляді Герба України, мама погодилася (не підозрюючи тоді, яку важливу і водночас трагічну роль це татуювання відіграє у його житті… і її).

З початком повномасштабного вторгнення Сергій не задумуючись поїхав у ТЦК, звідки його скерували у в/ч А-3618 навчатися на артилериста. Після навчання його зарахували до артилерійського дивізіону в/ч А-4007, 110 ОМбр. 
Тож з березня 2022 року він був навідником - артилеристом у 110 бригаді, яка стала на обороні Авдіївки. 
Упродовж служби Сергій проявив себе як дуже відповідальний, відважний і сміливий воїн, за що був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» та отримав звання молодшого сержанта, а також посаду головного сержанта і командира відділення роти протитанкових ракет. 

Незабаром відбулася часткова ротація, частинами хлопці їхали на навчання освоювати новітніше озброєння, поміж це командир просив своїх хлопців допомогти піхотинцям, які тримали оборону н.п. Камʼянка, що біля Авдіївки.

На пʼятий день перебування на позиції, на світанку 19 березня 2023 року до них дуже близько підібралася диверсійна група ворога, почався бій, сили були зовсім не рівні, хлопці відстрілювалися, один з побратимів загинув. Сергія поранили в обидві ноги, та попри біль і поранення, з двома турнікетами він продовжував бій, заряджаючи магазини до автоматів.
Сергій наказував хлопцям відходити, кажучи їм, що прикриє їх, та не зважаючи на наказ, хлопці продовжували оборону.

Коли інтенсивність обстрілів вщухла, побратими побачили, що Сергій став янголом.

Навіть стікаючи кровʼю, він не думав про свій порятунок, а намагався захистити побратимів і Україну, яку безмежно любив. 

Тож 19 березня 2023 року Сергій Петриків віддав свої мрії, свою любов, своє життя за те, щоб у майбутніх поколінь були мрії, була любов, було життя! 

Посмертно нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня». Назавжди 25…

Вогонь памʼяті про мужнього захисника завжди горітиме у наших серцях.

ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!